Стаття 1: Існує лише один Бог.
Ми всім серцем віримо і сповідуємо вустами, що існує тільки одне просте і неподільне духовне єство, яке ми називаємо Богом: вічне, незбагненне, невидиме, незмінне, безмежне, всемогутнє, досконало мудре, справедливе, добре, яке є невичерпним джерелом усього доброго.
Стаття 2: Яким чином Бог являє Себе нам.
Ми пізнаємо Його двома способами.
Перший: спостерігаючи Боже твориво і те, як зберігається і управляється всесвіт, бо він перед нашими очима подібний до чудової Книги, в якій усі творіння, як великі й малі літери, які дають нам можливість бачити те, що ми не можемо бачити про Бога: Його вічну всемогутність і Його Божественність. Як сказав апостол Павло у Рим. 1:20, цього достатньо, щоб переконати людей і залишити їх без виправдання.
Другий: Він для нас усе більше відкривається в Своєму Святому Божому Слові настільки, наскільки це потрібно нам знати в цьому житті для Його слави і для спасіння Його дітей.
Стаття 3: Написане Слово Боже.
Ми визнаємо, що Слово Боже ніколи не було написане чи звіщене з волі людини, але від Бога звіщали мужі, натхнені Святим Духом, – як говорить Петро.
Згодом наш Бог – оскільки Він особливо піклується про нас і наше спасіння – наказав своїм слугам, пророкам і апостолам, записати Своє відкрите Слово, і Він Сам навіть написав Своїм перстом дві скрижалі Закону, тому ми називаємо це записане Слово Святим і Божественним Письмом.
Стаття 4: Книги Канону.
Ми розпізнаємо в Святому Письмі дві частини: Старий і Новий Заповіти. Вони є Канонічними книгами, які взагалі не підлягають спростуванню.
У Церкві Божій є список (перелік) таких книг. У Старому Заповіті: п’ять Книг Мойсея – Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону; Книги Ісуса Навина; Суддів і Рути; дві Книги Самуїла і дві Царів; дві Книги хронік, які називаються Параліпоменон; перша книга Ездри; Неемії; Естери; Йова; Псалми Давида; три Книги Соломона – Приповісті, Проповідника, Пісня Пісень; Книги чотирьох великих пророків – Ісаї, Єремії (і Плач Єремії), Єзекіїля, Даниїла; інших дванадцяти малих пророків – Книги Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарії, Малахії.
У Новому Заповіті – чотири Євангелії: Матвія, Марка, Луки, Івана; Дії Святих Апостолів; чотирнадцять листів апостола Павла – до римлян, два до коринтян, до галатів, до ефесян, филип’ян, колосян; два листи до солунян, два до Тимофія; до Тита, Филимона і до євреїв. Також сім листів інших апостолів: один – Якова; два – Петра; три – Івана; один – Юди; і Об’явлення апостола Івана.
Стаття 5: Авторитет Письма.
Ми приймаємо всі ці книги (і тільки ці), як святі й канонічні, щоб на них направляти, ґрунтувати і утверджувати нашу віру. І ми без усяких сумнівів віримо всьому, що в них написано не лише через те, що Церква приймає їх і вважає такими, але передусім через те, що Дух Святий свідчить у серцях наших, що вони Божі, і вони самі змістом своїм доводять, що послані від Бога, бо навіть сліпі можуть помітити, що передречене в них справді здійснюється.
Стаття 6: Відмінність між канонічними і неканонічними Книгами.
Ми відрізняємо ці Святі Книги від апокрифічних, а саме: третя і четверта Кн��ги Ездри; Книги Товита, Юдити, Мудрості, Ісуса Сираха, Варуха, книга-додаток до історії Естери; Молитва трьох дітей у печі; історія Сусанни; історія Белли і Дракона; молитва Манасії і дві Книги Маккавеїв.
Звичайно, Церква може читати ці Книги і вчитися з них, наскільки вони гармонують з Канонічними Книгами. Але вони не мають такого великого авторитету і сили, щоб підтвердити будь-який постулат віри чи християнської релігії. Вони ажніяк не спроможні применшити авторитет інших Святих Книг.
Стаття 7: Досконалість Письма.
Ми віримо, що в цьому Святому Письмі міститься досконала Божа воля. Все те, у що повинні вірити люди для свого спасіння, достатньо викладено в ньому.
Оскільки справжній спосіб служіння, якого Бог вимагає від нас, досконало описаний у ньому, то ніхто, навіть апостоли чи анголи з небес, – як каже Павло, – не може навчати інакше, ніж так, як вчить нас Святе Письмо, бо заборонено віднімати щось чи додавати щось до Слова Божого. Отже, вчення Письма досконале і достатнє у всьому. Людські писання – незалежно від ступеня святості їхнього автора – не можуть замінити Святого Письма. Так само не можуть замінити правду Божу ні людські звичаї, ні кількість людей, ні вік, ні собори, ні декрети, ні рішення, бо істина є вищою за все інше. Всі люди від природи марнотні й говорять неправду. Тож ми відкидаємо всім серцем усе, що не гармонує з цим досконалим правилом, якого нас навчали апостоли, кажучи: “Випробовуйте духів, чи від Бога вони”. А також: “Коли хто приходить до вас, але не приносить цього вчення, не приймайте його в дім і не вітайте його”.
Стаття 8: Бог єдиний у Своїй сутності, але має три Іпостасі.
Згідно з цією істиною і Словом Божим ми віримо тільки в єдиного Бога, Який є однією сутністю, має три Іпостасі, реальні, істинні й від вічності відмінні за їхніми власними невимовними властивостями, а саме: Отець, Син і Святий Дух. Отець є причиною, початком і джерелом усього видимого й невидимого. Син є Словом, Премудрістю і Образом Отця. Святий Дух, Який походить від Отця і Сина, є вічною Силою і Владою. Внаслідок цих відмінностей Бог не поділяється на трьох, бо Святе Письмо навчає нас, що Отець, Син і Святий Дух кожен має особисте існування, відмінне за своїми властивостями, але таким чином, що ці Три Іпостасі є тільки одним Богом. Тож очевидно, що Отець не є Сином, ані Син не є Отцем, так само як Святий Дух не є ані Отцем, ані Сином. Однак Іпостасі, хоча й відрізняються між собою, не розділяються й не змішуються; бо не Отець узяв на себе тіло і кров і не Святий Дух, але тільки Син. Отець же ніколи не був без Свого Сина чи Свого Святого Духа. Бо Ці Троє є вічні й мають одну сутність.Серед них немає ані першого, ані останнього; бо Вони всі єдині в істині, силі, доброті й милосерді.
Стаття 9: Біблійні докази Трійці.
Про все це ми дізнаємося як із свідчень Святого Письма, так і із відповідних діянь трьох Іпостасей, і особливо тих, які ми зазнаємо на собі. Свідчення Святого Письма, які призводять нас до віри в Святу Трійцю, записані на багатьох сторінках Старого Заповіту.
Згадаймо найхарактерніші з них. У книзі Буття 1:26-27 Бог говорить: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою.” Так Бог “на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.” Також: “Ось став чоловік, немов один із Нас.” Зі слів Божих “Створімо людину за образом Нашим” випливає, що існує більше, ніж одна особа Божества; коли ж Він говорить “створив Бог,” це означає, що існує лише один Бог. Правда, Він не говорить, скільки осіб існує, але те, що здається дещо незрозумілим у Старому Заповіті, стає дуже зрозумілим у Новому.
Бо коли наш Господь був охрещений у Йордані, люди почули голос Отця: “Це Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав!”; Сина видно було у воді, і Святий Дух зійшов на Нього у вигляді голуба. Таку ж форму для хрещення всіх віруючих дав Христос: “в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.” В Євангелії від Луки ангел Гавриїл так сказав Марії, матері Господа: “Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього огорне тебе, тому й Святе, що народиться, назветься Сином Божим”. В іншому місці сказано так: “Благодать Господа Ісуса Христа, любов Бога і спільність Святого Духа – з усіма вами!” Також: “Бо Тих, що свідчать (на небі) є троє: (Отець, Слово й Дух Святий, і ці Троє – Одно).” З цих цитат ми чітко бачимо, що в одній єдиній Божественній сутності існують Три Іпостасі (Особи). І хоч ця доктрина набагато перевищує усяке людське розуміння, ми все одно віримо їй на підставі Слова Божого і сподіваємося, що в майбутньому матимемо досконалі знання про це і добрі плоди цих знань на небесах.
Більше того, ми розрізняємо служіння й діяльність цих Трьох Іпостасей (Осіб) щодо нас. Отець називається Творцем завдяки Своїй силі. Син є нашим Спасителем і Відкупителем завдяки Своїй Крові. Святий Дух є нашим Освятителем завдяки тому, що Він живе в наших серцях.
Це вчення про Святу Трійцю завжди захищалося і зберігалося в справжній (істинній) Церкві від апостольських часів до наших днів, протистоячи юдеям, мусульманам, виступаючи проти фальшивих християн та єретиків таких як Маркіон, Мані, Праксей (сеас), Сабеллій, Павло Самосатський, Аріус (ій) та інших, які справедливо були звинувачені Святими Отцями.
Тож, спираючись на це вчення, ми з щирим серцем приймаємо три Символи віри, а саме: Апостольський, Нікейський і Атанасівський. А також усе, що узгоджується з ними і було схвалено отцями Церкви ранніх віків.
Стаття 10: Ісус Христос – істинний і вічний Бог.
Ми віруємо, що Ісус Христос, згідно зі Своєю Божественною природою, є Однородженим Сином Божим, існуючим вічно, народженим раніше за всяке твориво, не зробленим, не створеним, бо інакше Він був би творінням, – а єдиносущним з Отцем і вічним, “будучи сяйвом слави та образом Його сутності”, і рівний Йому в усьому. Він є Сином Божим не тільки з тієї миті, як прибрав був нашої подоби, але від вічності, як навчають нас наступні свідчення, якщо порівняти їх між собою. Мойсей каже, що Бог створив світ, а апостол Іван (Іоан) зауважує, що все було створено Словом, Яке він називає Богом. Апостол стверджує, що Бог створив світ через Свого Сина, апостол Павло каже, що Бог створив усе через Ісуса Христа. Відтак ми доходимо висновку, що Він, Той Хто названий Богом, Словом, Сином і Ісусом Христом, звичайно, існував тоді, коли Ним Самим усе створювалося. Через це пророк Михей каже: “… і віддавна постання Його, від днів віковічних”. І Він Сам міг говорити: “Поправді, поправді кажу вам: “Перш, ніж був Авраам, – Я є” і молитися: “А тепер Ти прослав Мене, Отче, в Себе тією славою, яку Я мав у Тебе перед тим, як світ постав.*” І апостол Павло каже, що Він “… не мав ані початку днів, ані кінця життя”. Отже, Він є істинний, вічний і Всемогутній Бог, до Якого ми звертаємось, Якому поклоняємось і Якому служимо.
Стаття 11: Святий Дух – істинний і вічний Бог.
Ми віримо і сповідуємо також, що Святий Дух від вічності походить від Отця і Сина. Він ніким не зроблений, ніким не створений, ніким не народжений, тільки походить від Обох. Згідно з цим Він є Третьою Особою (Іпостассю) Святої Трійці, має ту саму сутність, велич і славу з Отцем і Сином; тож Він істинний і вічний Бог, як навчає нас Святе Письмо.
Стаття 12: Про створення.
Ми віруємо, що Отець створив Словом, тобто через Свого Сина, небеса і землю, і все творіння з нічого тоді, коли вважав це за потрібне, і дав кожному з них свою сутність, (образ**) і подобу і особливе завдання для служіння своєму Творцю. Ми віруємо, що Він і зараз опікується й керує ними згідно зі Своїм одвічним провидінням і безкінечною силою для служіння людству, щоб людина, в свою чергу, могла служити своєму Богу. Він також створив добрих ангелів, щоб вони були Його посланцями і служителями Його Обранцеві. Деякі з них втратили те високе становище, для якого Бог створив їх, і зазнали вічного прокляття, але інші завдяки Божій благодаті встояли і перебувають у своєму колишньому становищі. Демони, чи злі духи настільки спотворені, що є ворогами Божими і всього доброго. Докладаючи всіх зусиль, вони зводять наклепи, сподіваючись знищити Церкву та всіх її членів і зруйнувати своїм лиходійством геть усе, тож через свою злобу вони приречені до вічного осудження, щодня очікуючи на свої жахливі муки. Тому ми відхиляємо й ненавидимо хибні погляди садукеїв, які заперечували існування духів і ангелів; а також тих манихеїв, які стверджували, що демони мають своє власне походження, і що вони злі за своєю природою, а не розбестилися.
Стаття 13: Про Боже провидіння.
Ми віруємо, що цей добрий Бог після того, як створив усе, не покинув Своє творіння напризволяще, але керує і управляє ним згідно зі Своєю святою волею таким чином, що ніщо в цьому світі не відбувається поза Його настановами. І Бог не є автором вчинених гріхів і не може бути звинувачений за них. Бо влада Його й доброта настільки великі й незбагненні, що Він управляє усім творінням і діє напрочуд мудро та справедливо навіть тоді, коли диявол і нечестивці чинять несправедливо. Ми не будемо з надмірною цікавістю намагатися збагнути те, що перевищує наше людське розуміння і наші здібності, але з найглибшим смиренням і побожністю схилимося перед праведними Божими рішеннями, прихованими від нас, задовольняючись тим, що ми Христові учні, щоб вивчати тільки те, що Він відкрив у Своєму Слові, й не переступати цієї межі. Це вчення дає нам невимовну втіху, оскільки воно навчає, що ніщо не може статися з нами випадково. Все відбувається з волі нашого напрочуд милосердного небесного Отця, Котрий по-батьківськи опікується нами й захищає нас, тримаючи все творіння в Своїй владі, так що навіть волосина з нашої голови (бо всі вони пораховані), ані горобець не впаде на землю без волі Отця нашого. Йому ми цілковито довіряємо, будучи певні, що цим Він приборкує диявола і всіх наших ворогів так, що без Його дозволу й волі вони не можуть зашкодити нам.
Тож ми заперечуємо жахливе твердження епікурейців, які кажуть, що Бог ні до чого не виявляє уваги, але віддає усе творіння у владу випадку.
Стаття 14: Про створення і падіння людини та її нездатність чинити те, що є насправді добром.
Ми віримо, що Бог створив людину з пороху земного, зробив її за образом і за подобою Своєю доброю, праведною, святою і здатною все вирішувати згідно з Божою волею. Але людина не збагнула, якої вона честі удостоїлася, якою досконалою є, тож піддалася спокусі згрішити, отже, смерті й прокляттю, дослухаючись до слів диявола. Бо заповідь життя, яку отримала, вона порушила; і гріхом відмежувалася від Бога, Котрий був її справжнім життям, спотворивши всю свою сутність, через що зазнала тілесної і духовної смерті. Ставши злою, порочною і зіпсутою в усіх своїх путях, вона втратила всі свої пречудові дари, отримані від Бога, зберігши лишень якусь крихту їх, якої цілком достатньо, щоб позбавити людину можливості заперечувати свою провину. Бо все світло в нас перетворилося на темряву, як Святе Письмо навчає нас: “А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його”, де святий Іван (Іоан) називає людей темрявою.
Тому ми відхиляємо все, що вчить усупереч цьому стосовно вільної волі людини, бо людина є лише рабом гріха і не може отримати нічого, поки їй не дано буде згори. Бо хто наважиться хвалитися тим, що він сам по собі може чинити щось добре, коли Христос говорить: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його …” Чи пишатиметься своєю власною волею той, хто розуміє, що означає таке: “… думка бо тілесна – ворожнеча на Бога”? Хто може говорити про свої знання, коли “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа”? Коротше кажучи, хто наважиться пропонувати якусь думку якщо він знає, що “не тому, що ми спроможні самі по собі над чимось роздумувати, наче самі від себе, але наша спроможність – від Бога”? Тож, те, що каже Апостол, справедливе й безсумнівне: “Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання і дію.”Бо немає ані волі, ані розуміння, яке відповідає Божественній волі й розумінню, крім того, що Христос чинить у людині, як Він Сам навчає нас, коли говорить: “… без Мене не можете робити нічого.”
Стаття 15: Про первородний гріх.
Ми віримо, що через непослух Адама первородний гріх поширився на весь людський рід. Цей гріх є спотворенням усієї природи людини і спадковою зіпсованістю, якою заражені навіть немовлята, коли ще перебувають у материнському лоні; він чинить у людині всякий гріх, будучи сам у ньому коренем його. Це виглядає настільки підступно й підло в очах Божих, що достатньо для осудження роду людського. Цей гріх не знищується нічим, не викорінюється навіть хрещенням; бо гріх постійно, як вода із забрудненого невичерпного джерела тече безупинно. Незважаючи на все це, первородний гріх не ставиться в провину дітям Божим, служачи їхньому осудженню, але благодаттю й милістю Божою прощається їм. Це не означає, що віруючі можуть спокійно жити в своїх гріхах, але відчуття своєї зіпсутості змушувало б їх часто ридати в пристрасному очікуванні бути позбавленими цього смертного тіла. Тож ми відхиляємо помилкове твердження пелагіян, котрі вважають, що гріх є тільки наслідуванням.
Стаття 16: Доктрина обрання.
Ми віримо, що всі нащадки Адама були зіпсовані гріхом і прокляті через його гріх, але Бог продовжував являти Себе таким, Яким Він є, тобто милостивим і справедливим. Милостивим, оскільки Він звільняє й охороняє від цього прокляття всіх тих, кого Він, згідно зі Своїм вічним і незмінним рішенням, обрав у Христі Ісусі нашому Господі зі Своєї великої ласки без будь-якого розгляду їхніх діл. Справедливим, бо залишив інших у стані падіння й прокляття, який вони добровільно обрали.
Стаття 17: Про спасіння грішника.
Ми віримо, що, побачивши людину, яка прирекла себе на фізичну й духовну смерть та убозтво, наш благодатний Бог у Своїй премудрості й доброті пішов шукати її, знайшов і заспокоїв тієї миті, коли вона збентежено ховалася від Нього, пообіцявши, що дасть Свого Сина, народженого від жони, Який зітре змієві голову і в Якому люди будуть благословенні.
Стаття 18: Втілення Ісуса Христа.
Ми визнаємо, що Бог виконав Свою обітницю, про яку сповістив раніше вустами Своїх пророків, коли у визначений Ним час послав у світ Свого Однородженого й вічного Сина, Який набув подоби раба. Він справді взяв на Себе людське єство з усіма його слабощами, однак без гріха, бо зачатий був у лоні благословенної Діви Марії силою Святого Духа без участі чоловіка. І не тільки взяв на себе людську природу тіла, але також справжню людську душу, щоб бути справжньою людиною. Бо оскільки були загинули як душа, так і тіло, потрібно було Йому взяти для спасіння і те, і друге. Всупереч єресі анабаптистів, які заперечують, що Христос узяв на Себе людську природу від своєї матері, ми сповідуємо, що Христос подібно дітям був спільником тіла та крові; був плодом стегон Давида; насінням Давидовим по плоті; плодом утроби Марії, народженим від жони, Пагінцем Давидовим; Пагінчиком з пня Єссеєвого; з племені Юдиного; тілом походить від Юдеїв, насінням Авраамовим, бо Він прийняв це і в усьому став подібним до братів Його, крім гріха. Він справді став нашим Еммануїлом, що означає “з нами Бог.”
Стаття 19: Про єдність і відмінність двох природ в особистості Христа.
Ми віримо, що особистість Сина неподільно поєднана і пов’язана з людською природою так, що не існує двох Синів Божих, ані двох особистостей, але існують дві природи, поєднані в одній особі, кожна з яких зберігає свої відмінні особливості. Його Божественна природа залишається завжди не створеною, не має ні початку днів, ані кінця, наповнює собою небо й землю; а Його людська природа не втратила своїх особливостей справжнього тіла. І хоч Своїм воскресінням Він дарував їй безсмертя, Він не змінив реальності людської природи, бо наше спасіння і воскресіння також залежать від реальності Його тіла. Однак ці дві природи так тісно поєднані в одній особистості, що не були розділені навіть смертю Його. Тож те, що в смертний час Він передав у руки Отця, було справді людським духом, який покинув Його тіло. Але Його Божественність завжди залишалася поєднаною з Його людською природою, навіть тоді, коли Він лежав у гробниці; і божес��венна природа ��авжди перебувала в Ньому достоту так, як у дитинстві, хоч і не так виразно виявляла себе такою упродовж деякого часу.
Відтак ми визнаємо, що Він є справжній Бог і справжня Людина: справжній Бог, щоб перемогти Своєю силою смерть; справжня Людина, щоб міг померти заради нас через неміч Свого тіла.
Стаття 20: Справедливість та милосердя Боже у Христі.
Ми віримо, що Бог, дуже досконало милосердний і справедливий, послав Свого Сина узяти на Себе наше єство, яким заволодів непослух, щоб принести задовільну жертву в тому самому єстві, щоб відбути (отримати) покарання за гріх у найжахливіших стражданнях і смерті. Тому Бог виявив Свою справедливість проти Свого Сина, коли Той узяв на Себе наші гріхи, і вилив на нас Свою доброту і милосердя, хоча ми винні й заслуговуємо на прокляття. Зі Своєї найдосконалішої любові Він віддав Свого Сина на смерть заради нас і воскресив Його заради нашого виправдання, щоб ми могли мати безсмертя і вічне життя.
Стаття 21: Спокутування гріхів.
Ми віримо, що Ісус Христос є вічним Первосвящеником за чином Мелхиседека, і Бог підтвердив це клятвою. Він став перед Отцем замість нас, щоб задовольнити Його гнів уповні, принісши Себе Самого на дереві хреста в жертву і проливши Свою дорогоцінну Кров, щоб змити наші гріхи, як були передрекли пророки. Бо написано: “… кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Як ягня був проваджений Він на заколення і з злочинцями був порахований …” Він був засуджений як злочинець Понтієм Пилатом, хоча той перший заявив про те, що немає у ньому жодної провини, тому Він “… чого не грабував, те вертає!” і постраждав як “Праведний за неправедних”, а також тілесно і душевно, відчуваючи жахливе покарання, спричинене нашими гріхами настільки, що “піт Його став, як краплини крові, що капали на землю”. Нарешті, Він вигукнув: “Боже Мій, Боже Мій, – нащо Мене Ти покинув?” Усе це Він переніс заради прощення гріхів наших. Тож ми правильно вирішили разом зі святим Павлом “нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого …” і все визнавати “за втрату в порівнянні з величчю пізнання мого Господа Ісуса Христа”, в Чиїх ранах ми маємо повний спокій. І нема потреби шукати чи вигадувати якісь інші засоби для примирення з Богом, крім цієї єдиної Жертви, один раз принесеної, яка навіки вдосконалила тих, хто освячується. Також і з цієї причини Ангел Божий назвав Його Ісусом, тобто Спасителем: “бо Він спасе народ Свій від його гріхів.”
Стаття 22: Про наше виправдання через віру в Христа.
Ми віримо, що Святий Дух запалює в наших серцях справжню віру, щоб ми отримали правильні знання про цю найбільшу таємницю, і ця віра приймає Ісуса Христа з усіма Його заслугами, присвоює Його нам і не зосереджується на чомусь поза Ним Самим. І тут напрошується висновок: чи все, чого ми потребуємо для свого спасіння, не міститься у Христі, чи, якщо все це – в Ньому, кожен, хто прийняв Христа вірою у своє серце, повністю спасенний у Ньому. Тож для будь-якої віруючої людини твердження, що Христа недостатньо для спасіння, а потрібне ще щось, крім Нього Самого, є жахливим богохульством; бо звідси випливає, що Христос є лише наполовину Спасителем.
Ми з цього приводу правильно кажемо разом зі святим апостолом Павлом, що “людина оправдується вірою – незалежно від діл Закону”. Водночас ми не маємо на увазі те, що віра виправдовує нас, бо віра є лише засобом, з допомогою якого ми приймаємо Христа – нашу Праведність. І лише Ісус Христос, Який ставить нам у заслугу Свої заслуги і стільки добрих діл, скільки Він звершив заради нас і замість нас, є нашою Праведністю. Віра – це засіб, який утримує нас із Ним, як учасників Його благословінь, котрі, ставши нашими, є більш, ніж достатніми, щоб звільнити нас від гріхів наших.
Стаття 23: Наша праведність перед Богом у Христі.
Ми віримо, що наше спасіння – у прощенні гріхів наших заради Ісуса Христа, і в цьому ж наша праведність перед Богом, як кажуть нам Давид і апостол Павло, заявляючи, що щаслива та людина, яку Бог вважає праведною незалежно від діл. І той самий апостол каже, що ми отримуємо виправдання “даром, іншими словами, Його благодаттю, через викуплення, що в Христі Ісусі.” Тому ми завжди непохитно дотримуємося цих тверджень, віддаючи всю славу Богу, упокорюючись перед Ним і визнаючи себе тими, хто ми насправді є. Ми не насмілюємося довіряти чомусь у нас самих чи якимсь своїм заслугам, але покладаємося і спираємося лише на послух Христа розп’ятого; Його послух стає нашим, коли ми віруємо в Нього. Цього достатньо, щоб покрити всі наші несправедливості й дати нам відвагу в доступі до Бога, звільняючи нашу совість від страху, жаху і побоювань таким чином, що ми не наслідуємо приклад нашого праотця Адама, який з переляку намагався прикритися фіговим листям. Бо справді, якби нам довелося з’явитися перед Богом, покладаючись, хоча б у деякій мірі, на самих себе чи на якесь інше творіння, (о, жах!). Ми були б знищені. Через це кожен повинен молитися разом із Давидом: “І на суд не вступай із рабом Своїм, – бо жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде!”
Стаття 24: Про освячення людини й добрі діла.
Ми віримо, що ця справжня віра, яка виникає в людини через слухання Слова Божого і дію Духа Святого, відроджує її і творить з неї нову людину, будучи причиною того, що вона живе новим життям, і звільняючи її від рабства гріха. Твердження, що ця виправдовуюча віра сприяє тому, що людина не дбає про те, щоб жити побожним і святим життям, не відповідає істині, бо, навпаки, без неї ніхто не звершив би що-небудь заради любові до Бога, а лише з самолюбства чи страху перед осудженням. Тож неможливо, щоб ця свята віра в серці людини нічого не зробила; зрозуміло, ми говоримо не про безплідну віру, а про ту, яку Святе Письмо називає “вірою, що проявляється через любов”. Ця віра спонукає людину до звершення тих діл, які Бог заповідав у Своєму Слові. І такі діла, які походять з благого коріння віри, є добрими і приємними для Бога, бо освячені Його благодаттю. Проте вони не мають значення для нашого виправдання. Віра в Христа нас виправдовує, і навіть раніше, ніж ми звершуємо добрі діла, інакше вони могли б бути добрими ділами не більше, ніж плоди з поганого дерева.
Тож ми звершуємо добрі діла, але не заради заслуги. До речі, що б ми могли заслужити? – Ні, ми зобов’язані Богу за ті добрі діла, які ми чинимо, а не Він нам, бо Він ” за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання, і дію”. Не забуваймо і візьмімо до свого серця те, що написано в Лк. 17:10 : “Так і ви, коли зробите все наказане вам, кажіть: Ми нікчемні раби – зробили те, що повинні були зробити!”
Водночас ми не заперечуємо, що Бог винагороджує за добрі діла, але робить це зі Своєї благодаті, яка вінчає Його дари. Більше того, хоч ми чинимо добрі діла, ми не ґрунтуємо на них наше спасіння, бо ми не можемо вчинити жодного доброго діла, яке б не було опоганене і не заслуговувало б на покарання. І навіть якби ми могли виконати одне добре діло, згадки про єдиний гріх достатньо, щоб Бог не прийняв це наше добре діло. Відтак ми б завжди перебували в сумнівах, ваганні без усякої впевненості, і наша бідолашна совість постійно перебувала б у муках, якби ми не покладалися на заслуги нашого Спасителя.
Стаття 25: Христос – виконання Закону.
Ми віримо, що тінеподібні обряди й церемонії Старого Заповіту, які Бог у Своєму Законі наказав виконувати, припинилися з приходом Христа і що всі ці тіні сповнилися; тому християни не повинні їх дотримуватися. Однак істина і суть їхня залишаються з нами в Ісусі Христі, в Якому вони мають своє завершення. Водночас ми продовжуємо використовувати свідчення, узяті з Закону і Пророків, щоб утверждатися нам у євангельському вченні та узгоджувати наше життя з волею Божою, жити побожно на Його славу.
Стаття 26: Христос – наш Заступник.
Ми віримо, що в нас немає іншого шляху до Бога, крім єдиного Посередника і Заступника – Ісуса Христа Праведного. Для цього Він став Людиною, поєднавши в одній Особистості божественну й людську природу, щоб ми, люди могли мати доступ до божеств��нної Величності, в іншому разі ми б не мали доступу до Нього. Однак цей Посередник, Якого Отець поставив між Собою і нами, ажніяк не повинен лякати Своєю величчю чи змушувати нас шукати іншого створіння ані на небі, ані на землі, яке б любило нас дужче, ніж Ісус Христос, Який “… маючи Божу природу … понизив Самого Себе, прийнявши образ раба” уподібнився в усьому братам Своїм. Тож, якби нам довелося шукати іншого Посередника, якого б нам пощастило розчулити, то хіба змогли б ми знайти когось, хто любить дужче, ніж Той, Хто віддав Своє життя за нас, коли ми ще навіть ворогували з Ним. І хто ж іще має більшу владу й авторитет, ніж Той, Хто “по правиці Бога” і Кому “дана вся влада на небі й на землі”? Та й кого почує Отець передусім, як не власного улюбленого Сина Божого?
Тож ознакою недовіри до Ісуса є обряди шанування святих, звичаї, які завдають їм більше ганьби, ніж честі, чинячи те, чого вони самі ніколи не робили, не вимагали від інших, але, навпаки, рішуче відмовлялися від подібного шанування з почуття обов’язку, як свідчать їхні писання. Ніхто не повинен тут виправдовуватися своєю недостойністю; сенс у тому, що нам треба підносити молитви до Бога не через те, що ми маємо власні чесноти (достойності), але тільки через те, що наш Господь Ісус Христос має вищість і достойності, а Його праведність ми привласнюємо своєю вірою.
Тож Апостол, щоб застерегти нас від цього безумства чи, точніше, невіри, справедливо каже нам, що Христу “треба було в усьому уподібнитися братам, аби бути милосердним і вірним Первосвящеником перед Богом, для вблагання за гріхи людей. Бо в чому був Сам постраждав, будучи випробуваним, Він може допомогти і тим, що переносять випробування”. А, щоб підбадьорити нас перед Ним, Він каже: “Отож, маючи великого Первосвященика, Який пройшов небеса, – Ісуса, Божого Сина, – тримаймося визнання. Бо маємо не Того Первосвященика, Який не може співчувати нашим слабощам, але Який подібно до нас був випробуваний у всьому, за винятком гріха”. Той же Апостол каже: “Тому, брати, маючи відвагу входити до святині через Кров Ісуса… приступаймо зі щирим серцем у повноті віри… тощо”. Також: “а Цей, перебуваючи вічно, має священство нескінченне. Тому, будучи завжди живим, Він може завжди спасати тих, що приходять до Бога через Нього, аби заступатися за них”. Що ще потрібно? Адже Сам Христос каже: “Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”. То навіщо ж нам шукати іншого адвоката (заступника)? Бог дарував нам Свого власного Сина як Заступника. Тож не покидаймо Його, щоб приліпитися до іншого, чи, скорше, не намагаймося це зробити, бо не зможемо знайти такого. Бо коли Бог дарував Його нам, Він дуже добре знав, що ми – грішники.
Тож згідно із заповіддю Христовою, через Христа, нашого Посередника, кличемо Небесного Отця, як навчає нас того молитва Господня, будучи впевнені в тому, що нам гарантовано все, чого попросимо в Отця в Ім’я Його.
Стаття 27: Вселенська християнська Церква.
Ми віримо і визнаємо, що існує єдина Соборна Апостольська Церква- свята громада й зібрання справді віруючих християн, які чекають свого повного спасіння в Ісусі Христі, омиті Його Кров’ю і освячені та запечатані Святим Духом.
Ця Церква існує від початку світу й існуватиме до кінця його, бо Христос, Який є вічним Царем, не може царювати без підданих. Цю Святу Церкву оберігає Бог від ненависті всього світу, хоча вона іноді може здаватися дуже малою (незначною) і навіть зовсім непомітною в очах людей. Так, за часів грізного царювання Ахава Господь “залишив… Собі сім тисяч чоловіків, які не схилили коліна перед Ваалом”. Крім того, ця Свята Церква не замкнута, зв’язана чи обмежена якимсь певним місцем чи гуртом (осередком) людей, але поширюється й охоплює весь світ, поєднуючи волю і серця людей в одному Дусі силою віри.
Стаття 28: Обов’язок кожного – приєднатися до істинної (справжньої) Церкви.
Ми віримо, що оскільки ця свята громада є зібранням спасених і поза нею немає спасіння, ніхто не може віддалятися від неї, щоб залишатися наодинці, незалежно від свого суспільного становища і посади. Але всі люди повинні приєднатися до Церкви, підтримуючи єдність Церкви, підкоряючися вченню й настанові її, схилившися під ярмо Ісуса Христа, щоб служити братам і сестрам для духовного збудування тим даром, який як члену одного Тіла Бог надав йому. Щоб краще це виконувати, кожен має згідно зі Словом Божим остерігатися тих, хто не належить до Церкви, і приєднатися до цього зібрання, де б тільки Бог заснував його, навіть якщо влада й укази можновладців перешкоджають цьому і їм загрожує смерть чи тілесне покарання.
Тож кожен, хто відмежовується від Церкви чи не приєднується до неї, чинить проти повеління Божого.
Стаття 29: Ознаки справжньої Церкви та її членів та ознаки фальшивої церкви.
Ми віримо, що нам треба старанно і дуже сумлінно розрізняти з допомогою Слова Божого, що таке справжня Церква, бо всі секти цього світу безпідставно називають себе Церквою. Однак ми не говоримо зараз про товариство лицемірів, які долучилися до Церкви разом із добрими християнами, однак насправді не приєдналися до Церкви, хоча формально й перебувають у ній. Але ми кажемо, що тіло й спільноту справжньої Церкви треба відрізняти від усіх сект, які називають себе Церквою. Справжню Церкву не важко розпізнати за такими ознаками: чи проповідується в ній чисте євангельське вчення; чи правильно вона виконує Таїнства згідно із Христовими заповідями; чи застосовується церковна настанова для покарання гріхів. Коротше кажучи, чи керується Церква чистим Словом Божим, відкидаючи все, що суперечить йому, і чи визнається Ісус Христос єдиним Главою Церкви. Тож за цими ознаками можна розпізнати справжню Церкву, і ніхто не має права відокремитися від неї. А про те, хто є справжнім членом Церкви, можна дізнатися за такими ознаками справжнього християнина: по вірі, вони вірою приймають Ісуса Христа як єдиного Спасителя, віддаляються від гріхів, шукають добра; люблять Бога і свого ближнього, не відхиляються ані праворуч, ані ліворуч і розпинають свою стару природу з її ділами. Однак не треба це розуміти так, що вони позбавлені всякої немочі; але вони борються з нею щодня з допомогою Духа все своє життя, вбачаючи свій захист у Крові, смерті, стражданнях і послуху нашого Господа Ісуса Христа, в Якому вони мають прощення гріхів через віру в Нього.
А фальшива Церква приписує більше влади й авторитету собі та своїм настановам, ніж Слову Божому, і не хоче підкорятися ярму Христовому. Вона не виконує Таїнства так, як установив Христос у Своєму Слові, але додає до них і віднімає від них те, що вважає за потрібне. Вона покладається більше на людей, ніж на Христа, і переслідує тих, хто живе свято згідно зі Словом Божим і звинувачує її у помилках, ненажерливості та ідолопоклонстві. Ці дві Церкви легко розпізнаються і відрізняються одна від одної.
Стаття 30: Про церковний порядок.
Ми віримо, що ця справжня Церква має бути керована так, як навчає Господь у Своєму Слові. Тут мають бути служителі чи пастирі, щоб проповідувати Слово Боже і звершувати Таїнства Господні; також мають бути пресвітери та диякони, які разом із пастирями формують (утворюють) Церковну Раду. В такий спосіб вони підтримують справжню релігію та забезпечують дотримання (поширення) справжнього вчення; розпусні люди будуть покарані й приборкані духовно, а бідні й скривджені одержать допомогу і втіху у відповідності зі своїми потребами.
Якщо до церковного правління обирають надійних людей так, як запропонував святий апостол Павло Тимофієві, то з їхньою допомогою в Церкві пануватиме добрий лад і благочестя.
Стаття 31: Служителі Церкви.
Ми віримо, що служителі Слова Божого, пресвітери й диякони мають обиратися на відповідне служіння на законних церковних виборах з молитвою в ім’я Господа Бога нашого, дотримуючись порядку, як написано в Слові Божому. Тож кожен має знати, що слід чекати, коли Бог захоче покликати його і він отримає свідоцтво свого покликання і буде впевнений і переконаний, що воно походить від Бога.
Що ж до служител��в Слова, то яку б посаду вони не обіймали, вони мають рівну владу й силу, бо всі є служителями Ісуса Христа, єдиного вселенського Єпископа і Глави Церкви.
Більше того, щоб це святе повеління Боже не було порушене чи відхилене, ми заявляємо, що кожен зобов’язаний особливо поважати служителів Слова Божого і пресвітерів Церкви з огляду на працю, яку вони виконують, і, наскільки можливо, перебувати в мирі з ними без ремствування й суперечок.
Стаття 32: Порядок і настанова в церкві.
Ми віримо, що хоч добре і корисно для управляючих Церквою встановлювати і додержуватися певного порядку для підтримання тіла Церкви, вони мають завжди стежити, щоб не відхилятися від того, що заповів Христос, наш єдиний Учитель. Тож ми відкидаємо всі людські вигадки і всі правила, які людина вводить у чин богослужіння, які зв’язують і обтяжують у будь-який спосіб нашу совість.
Ми приймаємо тільки те, що сприяє збереженню гармонії, єдності і загального послуху Богові. Для цього здійснюється відлучення від спільноти церкви з усіма його наслідками згідно зі Словом Божим.
Стаття 33: Про Таїнства.
Ми віримо, що наш благодатний Бог, Який знає про нашу немудрість і слабощі наші, запровадив для нас Таїнства, через які засвідчує нам Свої обітниці і являє у вигляді запоруки Свою добру волю і благодать щодо нас, а також живить і зміцнює нашу віру. Він додав їх (Таїнства) до Слова Євангелії, щоб ми через зовнішні відчуття краще розуміли те, про що говориться у Його Слові і відбувається у наших серцях, переконуючи і стверджуючи нас таким чином у спасінні, яке дарується нам. Бо Таїнства – це видимі знаки й печать внутрішнього й невидимого, через які Бог діє в нас силою Святого Духа. Тож це не пусті й безглузді знаки, щоб обдурити нас, бо Ісус Христос є правдою (суттю) того, що вони представляють, і поза Ним Самим вони були б ніщо.
Більше того, ми задовольняємося тією кількістю Таїнств, яку Христос наш Господь установив для нас, а саме, двома: Таїнством Святого Хрещення і Святою Вечерею нашого Господа Ісуса Христа.
Стаття 34: Таїнство Хрещення.
Ми віримо і визнаємо, що Ісус Христос, кінець закону, Своєю пролитою Кров’ю поклав край будь-якому пролиттю крові, яке могло звершатися чи звершалося б на відкуплення наших гріхів і на спокутування їх. Він скасував обрізання, яке було пов’язане з пролиттям крові, і започаткував замість нього Таїнство Хрещення, через яке ми приєднуємося до Божої Церкви і відмежовуємося від усіх інших людей і фальшивих релігій, щоб присвятити себе Тому, чий знак і печать на себе приймаємо. Хрещення свідчить, що Він буде нашим Богом і милостивим Отцем навіки.
Для цього Христос заповів тим, хто належить Йому, хреститися в чистій воді “в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа”. Тим самим Він показує, що як вода змиває бруд із тіла, коли стікає по ньому під час Хрещення, так і Кров Христа силою Святого Духа всередині, в душі, омиває й очищає душу від гріхів і перероджує нас із дітей гніву в дітей Божих. Проте це відбувається не з допомогою звичайної води, а через скроплення дорогоцінною Кров’ю Сина Божого, Котрий є нашим Чермним морем, через яке ми повинні пройти, щоб уникнути переслідувань фараона, тобто диявола, і увійти (ступити) на священну землю Ханаанську.
Отже, служителі, зі свого боку, проводять з нами Таїнства і роблять те, що видно, а Господь дає нам те, що означають ці Таїнства, а саме, – дари невидимої благодаті. Він омиває і очищає наші душі від усякого бруду й гидоти, оновлює наші серця і сповнює їх усякою втіхою, надає нам впевненість у Його батьківській доброті, скидає з нас стару природу і зодягає в нову природу.
Ми віримо, що кожен, хто щиро бажає отримати вічне життя, повинен одноразово хреститися цим єдиним Хрещенням без повторення його, бо неможливо відродитися двічі. Це хрещення діє не тільки тоді, коли вода омиває тіло, а й упродовж усього нашого життя.
Відтак ми засуджуємо помилку анабаптистів, які не задовольняються хрещенням, отриманим одного разу, більше того, осуджують Хрещення немовлят (малих дітей) віруючих батьків, котрі, як ми віримо, мають бути хрещені й запечатані печаттю заповіту подібно до того, як раніше обрізали немовлят в Ізраїлі на підставі тих самих обітниць, нині даних нашим дітям. І, справді, Христос пролив Свою Кров, щоб омити дітей віруючих так само, як пролив її за дорослих. Тож вони мають приймати знак і Таїнство того, що Христос зробив для них, як Господь раніше заповів у Законі, кажучи, що вони повинні стати учасниками (співучасниками) Таїнства Христових страждань і смерті одразу після їх народження через принесення за них у жертву агнця, який був прообразом Ісуса Христа. Більше того, Хрещення для наших дітей має таке саме значення, як обрізання в минулому для народу єврейського. З цієї причини апостол Павло назвав Хрещення “обрізанням Христовим.”
Стаття 35: Таїнство Вечері Господньої.
Ми віримо і знаємо, що наш Спаситель Ісус Христос запровадив Таїнство Святої Вечері (Причастя), і наказав, щоб її проводили, аби живити і підтримувати тих, кого вже відродив і зробив членами церкви, яка є Його Тілом.
Наново народжені мають подвійне життя. Одне – тілесне і скороминуще, отримане при першому народженні і спільне для всіх людей. Друге – духовне й небесне, дароване їм у другому народженні, яке сталося через слово Євангелія, нерозривно пов’язане з тілом Христовим; це життя властиве лише обранцям Божим.
Для підтримання тілесного і земного життя Бог дарував нам земний хліб, який належить усім людям так само, як і життя. Але для підтримання духовного і небесного життя, властивого віруючим, Він послав із небес Живий Хліб, а саме – Ісуса Христа, Який живить і зміцнює духовне життя віруючих, коли вони споживають Його, тобто коли вони прикладають і застосовують Його до себе по вірі й духовно.
Щоб явити нам цей духовний і небесний хліб, Христос використав земний і видимий хліб як знак Таїнства Свого Тіла і вино – як знак Таїнства Своєї Крові. Цими знаками Він свідчить нам, що так само, як ми приймаємо і тримаємо атрибути Таїнства в наших руках, споживаємо і випиваємо їх вустами, через які підтримується наше життя тілесне, ми так само приймаємо вірою (наче руками й вустами нашої душі) справжні Тіло і Кров Христа, нашого єдиного Спасителя в наших душах для підтримання нашого життя духовного.
Немає сумніву, що Ісус Христос не запровадив Своє Таїнство як щось некорисне для нас. Тож Він здійснює в нас усе те, що показує цими святими знаками. Спосіб, у який Він робить це, перевищує наше розуміння і незбагненний для нас так само, як прихована й незбагненна для нас дія Святого Духа. Але ми не помиляємося, стверджуючи, що те, що ми споживаємо і випиваємо, є справжнім і природним Тілом і Кров’ю Христовими, але це відбувається не вустами, а духовно через віру. Таким чином, хоча Христос завжди сидить по правиці Бога Отця на небесах, Він не перестає робити нас співучасниками Себе через віру. Ця учта є духовною трапезою, за якою Христос робить нас спільниками Себе Самого, як і всіх Своїх скарбів та дарів, і дарує нам можливість насолоджуватися Ним Самим і заслугами Його страждань і смерті. Він живить, зміцнює і втішає наші злиденні, нещасні душі через споживання Його Тіла, оживляє і оновлює їх через пиття Його Крові.
Далі, хоч Таїнство нерозривно пов’язане з тим, що воно означає, останнє не завжди отримують усі. Грішники справді приймають Таїнство на своє осудження, але не приймають істину його. Так, Юда і Симон – Чаклун приймали Таїнство, але не Христа, Якого воно символізує; Його отримують лише віруючі.
Нарешті, ми приймаємо це Святе Таїнство в зібранні народу Божого з покорою і благоговінням, оскільки разом ми із вдячністю згадуємо смерть Христа, нашого Спасителя, сповідуючи нашу віру і християнську релігію. Тож ніхто не повинен підходити до цієї Трапези без ретельного дослідження самого себе, щоб, споживаючи хліб і п’ючи чашу, не спожити й не випити собі осудження. Коротше кажучи, участь у цьому Святому Таїнстві спонукає нас до ревнішої любові до Бога і своїх ближніх.
Відтак ми рішуче відкидаємо будь-які перекручення й нововведення, які люди додали у вчення про Таїнства і опоганили його цим, і заявляємо, що треба задовольнитися тим, що дали Христос і Його Апостоли, і навчати так, як навчали вони.
Стаття 36: Про державну владу.
Ми віримо, що через розбещеність людського роду наш милосердний Бог настановив владу царів, начальників і державних служителів, бажаючи, щоб світ керувався певними законами й правилами, які обмежуватимуть людське беззаконня і сприятимуть встановленню добрих відносин між людьми і державами. З цією метою Він вклав меча в руки правителів, а саме – для покарання злочинців і захисту порядних людей. Їхнє завдання не обмежується лише турботою про громадський порядок, але вони мають також піклуватися про охорону святого служіння.*** Тож вони повинні сприяти наближенню Царства Ісуса Христа і проповідуванню скрізь Слова Євангелія, щоб кожен шанував і прославляв Бога, як Він і вимагає у Своєму Слові.
Більше того, обов’язок кожного (незалежно від характеру, обставин і його становища) підкорятися державним правителям, сплачувати податки, шанувати й поважати їх і бути слухняними їм у всьому, що не суперечить Слову Божому, молитися за них, щоб Бог міг владарювати й керувати ними у всіх їхніх намірах, і “щоб нам жити тихим і спокійним життям – в усякій побожності та чистоті”.
Тому ми засуджуємо помилку анабаптистів та інших непокірливих людей, і взагалі всіх, хто заперечує владу і авторитет, бажає порушити громадський порядок через запровадження комуни праведників і заважає благопристойності, встановленій Богом серед людей.
Стаття 37: Останній суд.
Нарешті – ми віримо, що згідно з Божим Словом, коли настане час, визначений Господом, але невідомий жодній істоті, і число обраних наповниться, Господь Ісус Христос зійде з небес і всі побачать Його в тілі таким, як Він був вознесений, у великій славі та величі, щоб оголосити Себе Суддею над живими та мертвими, віддавши цей світ очищувальному полум’яному вогню. Потім усі люди – чоловіки, жінки та діти, – які жили в якийсь проміжок часу, з’являться особисто перед цим великим Суддею, будучи зібрані “при голосі архангела і при Божій сурмі”. Бо всі померлі піднімуться, оскільки їхні душі миттєво поєднаються з тілами, в яких вони жили раніше. Щодо тих, хто на той час буде живий, то вони не помруть, як інші, але зміняться миттєво, перейшовши з тлінного в нетлінне.
Потім розкриються книги і мертві будуть суджені згідно із тим, що вони чинили в цьому світі, чи добре чи погане. Усі люди звітуватимуть “за кожне пусте слово, що скажуть …”, і яке світ вважає просто забавою та жартом. Таємниці й лицемірство кожного будуть розкриті привселюдно.
Саме тому нагадування про цей суд є справді жахливим і страшним для нечестивого і злого, але надзвичайно радісним і втішним для праведного і обраного. Бо тоді завершиться їх повне відкуплення, і вони пожнуть плоди своєї праці і страждань, яких зазнали. Усі визнають, що вони невинні, і вони побачать страшну помсту, яку Бог обрушить на нечестивих, які жорстоко переслідували, утискали й мордували їх у цьому світі. Нечестиві ведуться до визнання своєї провини через звинувачення їхньої власної совісті. Вони матимуть безсмертя, але тільки для того, щоб бути покараними у вічному вогні, який Бог приготував дияволові та ангелам його.
А віруючі та обрані будуть прикрашені вінцями слави й пошани. Син Божий сповідає їхні імена перед Богом, Своїм Отцем і перед обраними Своїми ангелами. “І витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого”, – і їхня справа, визнана багатьма суддями і державною владою єретичною та нечестивою, буде визнана справою Сина Божого. Господь винагородить їх такою славою і таким блаженством, яких людське серце ніколи не могло осягнути.
Тож ми гаряче бажаємо цього великого дня, щоб сповна зазнати насолоди (втішитися) усіма обітницями Божими у Христі Ісусі Господі нашому.
За іншими матеріалами українською натисніть тут.
Для доступа к другим материалам на рус. языке, щелкните здесь.
