Homer C. Hoeksema
Щоб належно розглянути нашу тему, нам потрібно подумки повернутись до днів Старого заповіту. Ви згадаєте, що на землі полону у дні Дарія з насіння мідян вороги Даниїла переконали короля видати заборону, щоб аж до тридцяти день ніхто не просив ніякого прохання від якого будь бога чи людини, а тільки в царя. В зв’язку з цим ми читаємо, що коли Даниїл дізнався про заборону короля, він свідомо пішов до свого дому і молився тричі на день з вікнами відчиненими навпроти Єрусалиму бо робив так і перед тим (Дан 6:4-10).
Що ж мотивувало Даниїла?
Безсумнівно, відповідь є виражена у пісні полонених: “Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя!”
“Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам’ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!” (Пс. 137:5-6). Такою була віра Даниїла. Ві жив за своєю вірою, він був навіть готовий померти за неї, що стало очевидним, коли він дозволив, щоб його кинули у лігво з левами.
Ситуація дитини Бога двадцятого століття є іншою від Даниїлової. Вона набагато складніша. Тоді існувало лише одне місце, де Божі люди могли належно служити Йому. Сион в ті дні був обмежений до Краю Ханаанського і міста Єрусалим і гори Сион. Сьогодні все по-іншому. Церква Ісуса Христа прорвалась через національні кордони і установилась по всьому світі. Крім того є таке ускладнення, що з’явилось багато тих, хто заявляють, що представляють цю церкву і ходять під її імям і які як церква проголошують Святе Писання і управляють Таїнства в ім’я Ісуса Христа. Тому, не потрібно багато розуміння, щоб відрізнити, що ситуація набагато комплексніша сьогодні.
Але, незважаючи на те, що ситуація інша, принцип залишається тим самим.
Якщо Божі діти мають належну духовність, якщо вони живуть за вірою і відповідно до стандарту Слова Божого, тоді ведучим імпульсом їх життя буде те ж саме що і в Даниїла. Поклик віри – шукати Сион, правдиву церкву. Крім
того, як було з Даниїлом так і буде з Божими людьми сьогодні: якщо це є ведучою силою їх життя, тоді ніяка жертва не буде такою великою як утримати їх слідувати за цим імпульсом.
Правдива і Неправдива Церква
Щоб зрозуміти значення і важливість ознак церкви необхідно зрозуміти що саме мається на увазі під церквою, яка характеризується за цими ознаками i яка розпізнається за ними. І хоча неможливо зробити повне і детальне вивчення цієї важливої біблійної думки в межaх цього памфлету, важливо відзначити наступне в звязку з цим:
1) Потрібно наголосити, що це воля Христа, щоб Його тіло, єдина свята соборна церква стала виявленою серед світу як зібрання віруючих і їх насіння. Свята соборна церква не є якоюсь невизначеною духовною абстракцією, що не має виявлення на землі; але стає виявленою і робить це як зібрання віруючих і їх насіння. Це є правдою для обох старих і нових розприділень. Церква стала виявленою в Ізраїлі в старому розприділенні; і проявилась у різних зібраннях, які були засновані в апостольські часи і до яких звертаються епістоли як до “церкви”. Ця правда визнається Реформованими церквами у нашому Голландському Віровизнанні, Статтях 27 і 28.
2) Сам Христос започаткував Свою церкву на землі і дав їй обов’язок проповідування Слова, усі церковні посади і їх функції. Наприклад, Ефесян 4:11 навчає нас, що Христос “настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів.” Те ж саме стосується посад пресвітерів і дияконів в церкві. Ця праця Христа має за свою мету вдосконалення святих, повчання, набудовування Його тіла. Отже, Христос започаткував Свою церкву щоб Його церква, від початку і до кінця світу, могла продовжувати визбируватись зі всієї людської раси Його Духом і Словом.
Давайте пам’ятати, що коли ми говоримо про oзнаки церкви, ми посилаємося на церкву започатковану Христом і яка стає виявленою як установа через її посади і їх функції в організованому місцевому зібранні, визначеному місцевому виявленні тіла Христа на землі. Якщо ми будемо це пам’ятати, то уникнемо розгубленності і непорозуміння, які часто виникають у зв’язку з темою правдивої і фальшивої церкви. Тема дискусії – не ознаки справжнього віруючого, ознаки Християнина. Також, це не ствердження, що правдива церква на світі є ідеальною, чи що вона складається тільки з духовно народжених людей Бога, тільки віруючих, або, що поза даним зібранням чи деномінацією немає вибраних людей Бога. Питання полягає не в цьому. Але ми стоїмо перед наступним питанням: де є церква Ісуса Христа в цьому світі з точки зору її установи? Де є, що Господь Ісус Христос, Голова церкви встановив цю церкву? Де є Богом призначені посади і служителі: Де радує Христа як служителя в домі Бога функціонувати і благословляти і збирати Його церкву? Церква виявляє себе тут у світі; її можна впізнати, знайти і приєднатись до неї. І не всі церкви, що твердять ніби-то вони є виявленням тієї церкви є тією церквою, або є такою в чистоті.
3) В основі нашої теми є така правда, що святий обов’язок кожного – приєднатись до правдивої церкви. Це стисло описано у нашому Голландському Віровизнанні, Стаття 28, яку ми цитуємо:
Ми віримо, що оскільки ця свята громада є зібранням спасених і поза нею немає спасіння, ніхто не може віддалятися від неї, щоб залишатися наодинці, незалежно від свого суспільного становища і посади. Але всі люди повинні приєднатися до Церкви, підтримуючи єдність Церкви, підкоряючися вченню й настанові її, схилившися під ярмо Ісуса Христа, щоб служити братам і сестрам для духовного збудування тим даром, який як члену одного Тіла Бог надав йому. Щоб краще це виконувати, кожен має згідно зі Словом Божим остерігатися тих, хто не належить до Церкви, і приєднатися до цього зібрання, де б тільки Бог заснував його, навіть якщо влада й укази можновладців перешкоджають цьому і їм загрожує смерть чи тілесне покарання. Тож кожен, хто відмежовується від Церкви чи не приєднується до неї, чинить проти повеління Божого.
Тут є виразним покликання дитини Бога. Це є воля Христа, щоб віруючий з власного бажання підкорявся інструкції, нагляду і уряду тієї церкви Ісуса Христа, яка встановлена посеред світу, де б вона не була. Це підкорення – для його духовного добробуту і спасіння. Дитина Бога, таким чином, не буде сприймати її церковного членства безтурботно. Вона, безсумнівно, не буде серед тих, хто може змінювати їх церковне членство майже так легко, як вони змінюють одяг. Якщо хритиянин є серйозною дитиною Бога, він не відокремить себе від тієї церкви заради земних чи плотських причин, якими вони б не були.
Це лежить у самій природі духовного життя. Він – член духовного тіла Христа. Він спасенний не як простий індивідуал, але як член Христового тіла. Він живе його нове життя не як індивідуал в ізоляції від усіх інших народжених духовно дітей Бога, але тільки як член тіла. Він володіє, радіє і живе його життя тільки в тілі і таким чином у зв’язку з Головою, Христом. Церква Христа не є простою масою членів, але тілом, щоб церква жила і всі її члени жили, тільки як тіло і члени у звя’зку з Головою. Отже, разом з усіма віруючими, дитина Бога визнає одного Господа; разом з усіма віруючими вона приймає від одного Духа; разом з усіма віруючими вона розділяє віру в одного Господа. І з цієї причини це є покликом відновленого серця, імпульсом його нового життя – знайти і приєднатися до справжньої церкви і визнавати, наскільки можливо у сучасному світі, громаду віруючих. Він належить тут. Він не може жити один. Його життя – це церковне життя.
4) Проте є фактор, який дуже серйозно ускладнює ситуацію. Цим фактором є присутність і розвиток неправдивої церкви. З історичної точки зору, цей розвиток зумовлюється недосконалістю церкви настільки наскільки вона існує серед світу. Одним елементом цієї недосконалості є факт, що плотське насіння продовжує, на протязі історії, з’являтися всередині церкви, з’являтися (так само як духовне насіння з’являється) з поколінь віруючих. Лінія обрання і позбавлення спасіння розділяє покоління людей Божих.
Другим елементом є факт, що самі віруючі не є досконалими, але мають лише маленький початок нової покірності. Вони всі все ще мають в собі стару природу грішника. І в зв’язку з цією недосконалістю церква є відкритою до всіх типів злих впливів зі світу навколо неї. З цієї точки зору можна сказати, що позиція церкви у сучасному світі є нестійкою. Бог хоче, щоб Його церква існувала у світі, але не від світу. І тому, що сама церква є недосконалою, і тому, що вона існує серед світу, церква у любому наявному зібранні є відкритою до всіх впливів з того світy. Вона є відкритою до впливу філософії цього світу, думання цього світу, бажань цього світу, а також до усіх типів впливу, які можна класифікувати під заголовком “приваби”—приваби залишити її позицію духовної ізоляції, залишити її позицію як святої церкви і стати спільниками з лихим світом.
В результаті в ході історії проходить постійний рух. Справжня церква виявляє себе посеред світу. Але завжди, через щойно вказані недоліки, відбувається рух в протилежну сторону від церкви, від покликання церкви, до лихого світу і марної людської філософії. Таким чином, з’являється неправдива церква, псевдоцерква.
Крім того в історії відбувається рух до мети кінця, кінця всіх речей! Говорячи про неправдиву церкву, це означає, що є рух до мети останнього виявлення цієї фальшивої церкви, описаної в Відкритті Іоана Богослова під символізмом великої розпусниці, що об’єднана з антихристиянським царством. Відбувається розвиток у напрямку до останнього здійснення антитезису, до ситуації, коли вся історія мусить прийти до кінця, коли неправдива церква повністю завершить місію виявлення гріховності гріха і коли ситуація вірної церкви осеред світу стане неможливою настільки, що вона більше не зможе існувати у світі: рух в напрямку до дня приходу Господа!
Отже, в принципі, існує повне розділення між правдивою і фальшивою церквою. Помітимо, що наше Бельгійське Віровизнання теж говорить про це розділення як про “або-чи:” правдива церква або фальшива церква!
Cаме між цими двома, правдивою церквою і фальшивою церквою, відбувається постійний рух від правдивої дофальшивої. Церкви не стають повністю фальшивими зразу. Навпаки, повністю фальшива церква, церква про яку не можна сказати, що там присутній Христос, є продуктом процесу. Відбувається поступове відлучення від правди, поступовий зріст впливу і сили брехні і неправдивої доктрини аж до того часу поки церква не стане повністю фальшивою. Практичним результатом цього процесу руху є ситуація у якій дитина Бога бачить посеред світу не просто дві церкви, а повністю правдиву церкву і повністю фальшиву церкву. Говорячи практично, між цими двома церквами є багато рівнів, так що можливо говорити про найчистішу, різні рівні меньш бездоганних церков і повністю неправдиву церкву.
Проте, ми повинні бути застереженими, що у цій ситуаціїї дитина Бога повинна поводити себе у відповідності з принципом абсолютного розділення про яке ми згадували раніше. В світлі цього принципу, завжди відбувається рух або в напрямку правдивої церкви, або в сторону фальшивої. Тому, з практичної, духовної сторони питання полягає не в наступному: чи можу я “обійтись” належністю до меньш чистої церкви, а не до найчистішого виявлення тіла Христа у світі? Таке питання вказує на глибоко недуховне відношення до святої соборної церкви. Але питання є таким: як і де може віруючий знайти і приєднатись до правдивої церкви?
Як було вже сказано раніше, це питання стало особливо складним від часів Реформації шістнадцятого століття. Не тільки ми бачимо різні типи церков у світі, що відрізняються одна від одної такими природіми аспектами як: національним походженням, расою та кольором, мовою, географічним положенням. Ці речі не впливають на духовний стан церкви. Проте, існують сотні, або навіть тисячі церков, які відрізняються в таких основах як: доктрина, визнання, уряд, славлення і літургія, таїнства, дисципліна. І в масі різних церков ви побачите величезну різницю. Існують такі, що відкрито зрікаються Писання і давно залишили віру, таку як Трійця, втілення, спокутування, воскресіння Христа, і т.п. Практично говорячи, такі церкви не становлять прблеми для віруючого і його церковного членства. Життя духовного народження просто не може існувати там, не може знайти спільності і братерства там. Чому ні? Бо Христa там немає!
Проблема стає складнішою, коли ми конфронтуємо багато різних типів церков, які стверджують, що вони дотримуються—і до деякої міри так і є—фундаменталізму, але які розходяться в багатьох важливих доктринах. Вони розходяться, наприклад, щодо правди визначення наперед, щодо спокутування, щодо доктрини Господнього повернення; або різко відрізняються щодо Таїнств,або поглядів на Християнську дисципліну. Або, говорячи специфічно, є декотрі церкви, які належать до Реформованої спільноти, але які сильно відрізняються і різко поділені.
Саме на цій стадії виникає питання: де є церква? Де є справжня (правдива) церква, до якої я, як віруючий, покликаний приєднатись перед Богом? І якщо вона десь є—що без сумніву так—то як розпізнати цю справжню церкву? Тому питання для кожної серйозно-думаючої дитини Бога не просто абстрактне, доктринне, а дуже реальне, практичне і духовне. Де є церква? Куди я маю приєднатись як член Христової церкви на землі?
Особливі Oзнаки
Обговоримо три найпоширеніших відповіді на питання, яке приведе людину до неправдивої церкви і служенню в ній.
Першим є питання екуменисиста. Він прагне забути про еклезіастичні і деномінаційні розбіжності. Стіни розділення треба розбити, вимагає він. Церкви повинні обєднатися на широкій платформі. Коли людина починає йти цією дорогою, то вже не може зупинитись. Та й ті, що займають таку позицію не хочуть зупинятись! Вони хочуть йти вперед аж поки не досягнуть світової церкви. Памятайте, що світова церква це велика розпусниця у Відкриттях від Івана Богослова 17! Звичайно, серйозна дитина Бога не може прийняти таку позицію.
Другим є питання традиціоналіста. Він дотримується погляду, що церква у якій він народився і був охрещений, церква до якої належали його батьки, для нього є правдивою церквою. І часто його відношення стає таким: “моя церква, правдива чи неправдива, але моя!” Він тримається тієї церкви по-рабському, вірить в неї і часто стверджує, що вона не може помилятись. Він вкладає свою віру в установу людей. Або він може не перейматись якою дорогою йде церква, залишаючи це для “лідерів”, а сам лише апатично слідує за ними. Це відношення є фундаментально ідолопоклонством. Воно – помилкове і небезпечне не тільки для них, але й для їх дітей і онуків. Люба специфічна церква посеред світу здатна помилятись і навіть стати повністю корумпованою! Вона може стати як церква в Лаодісеї у Відкриттях від Івана Богослова 4. Єрусалим може стати в процесі історіїї духовно як Вавілон, або як Содом і Гомора. З часом відбувається так, що неправдива церква може розвинутись.
Третє питання – індиферентизм (байдужість, незацікавленість). Індиферентисти кажуть, що врешті решт, немає різниці між вірою. Ми всі віримо в одного Бога і в того самого Христа; і ми всі підемо в той самий рай. Наше спасіння не залежить ні від того до якої церкви ми належимо; люди в усіх церквах будуть спасенні. В наші дні суспільної Євангелії, індиферентист наголошує, що питання полягає не стільки в що ви вірите, а як ви живете! Але в першу чергу потрібно пам’ятати, що наше спасіння стає задіяним тут. Ви і я не можемо заперечувати віру і бути спасенними! Наше Бельгійське віровизнання наголошує це також: поза святим зібранням, яке є асемблеєю спасенних, немає спасіння. По-друге, з духовної точки зору, це відношення індиферентизму (яке часто проявляється в гіркій нетерпимості до тих, хто прагне бути вірним Слову Божому) зраджує абсолютно невірний підхід. Воно не є відношенням вираженим в Псалмі 137, яке було процитоване на початку цього памфлету, а є егоїстичним відношенням, занепокоїним тільки індивідуальним спасінням і стверджуючим як мало Християнства потрібно для цього спасіння. Воно не занепокоїне церквою, правдою, жертвою Христа і славою Бога. По-третє, часто, саме така неуважна байдужість, більж аніж все інше, веде церкву в напрямку до неправди. Коли людям байдуже, коли церква не насторожі, тоді неправдиві пророки мають відкриту дорогу вводити в церкву усяке помилкове вчення безнаказно і отже вести церкву неправильним напрямком.
Реформована і біблійна відповідь на це питання подана у Статті 29 нашого Голландського віровизнання. Обов’язок кожного віруючого – приєднатись до правдивої церкви і є три ознаки за якими ця справжня церква розпізнається. Ці ознаки так описані в нашому Голландському віровизнанні:
Справжню Церкву не важко розпізнати за такими ознаками: чи проповідується в ній чисте євангельське вчення; чи правильно вона виконує Таїнства згідно із Христовими заповідями; чи застосовується церковна настанова для покарання гріхів. Коротше кажучи, чи керується Церква чистим Словом Божим, відкидаючи все, що суперечить йому, і чи визнається Ісус Христос єдиним Главою Церкви. Тож за цими ознаками можна розпізнати справжню Церкву, і ніхто не має права відокремитися від неї.
Ось деякі пояснювальні коментарі.
По-перше, в деякій мірі усі три ознаки висвітлюються в першій ознаці. Таїнства і Християнська дисципліна не мають значення без проповідування Слова. Таїнства залежать від Слова, бо Таїнства репрезентують, запечатують візуально і матеріально те, що сказано у Слові. І Християнська дисципліна залежить від Слова, бо сам зміст і сила Християнської дисципліни є Слово Христа. Крім того, проповідування Слова є головним, бо де чисто проповідується Слово, там ні Таїнства, ні Християнська дисципліна не будуть невірними. Там є настанова; там є відомою воля Христа, там проповідується правда. І де це практикується, там не будуть нечестивими Таїнства і не буде знехтуванною Християнська дисципліна. В принципі, ми можемо звести ці три ознаки до однієї,найважливішої ознаки проповідування Слова. і ми можемо сказати, що там, де проповідується Слово, там є Христос і Його церква. Де Слово не проповідується, там церква не присутня і немає Христа. А де у проповідуванні домішують до Слова, там церква стоїть перед альтернативами покаяння або смерті!
По-друге, зверніть увагу на те, як наше Віровизнання описує першу ознаку, мовою майже дивною на наш час: “чи проповідується в ній чисте євангельське вчення.” Воно наголошує, що структура Біблії це—доктрина, вчення. Правдива церква не характеризується проповідуванням “мінімальної” Євангелії. Вона не позначена проповідуванням, яке в широкому значенні є євангельським, або євангелістичним у популярному “душеспасаючому” і крусадному сенсі. Вона проповідує чисту доктрину Євангелії. Загубіть це і ви загубите Євангелію! А якщо ви загубите Євангелію з проповідування, то воно втратить свій фундаментальний характер. Ми не повинні мати якесь проповідування, або якусь доктрину. Ми повинні мати доктрину Євангелії – чисту доктрину Євангелії. Проповідування це – роз’яснення і декларація Слова Божого відповідно до Священного Письма.
По-третє, ми можемо вірно розуміти і застосовувати ці ознаки тільки тоді, коли зрозуміємо, що вони є фундаментально протилежні. Тобто, ми повинні брати їх до уваги і застосовувати їх у світлі ознак неправдив oї церкви. Про це також говорить Стаття 29:
А фальшива Церква приписує більше влади й авторитету собі та своїм настановам, ніж Слову Божому, і не хоче підкорятися ярму Христовому. Вона не виконує Таїнства так, як установив Христос у Своєму Слові, але додає до них і віднімає від них те, що вважає за потрібне. Вона покладається більше на людей, ніж на Христа, і переслідує тих, хто живе свято згідно зі Словом Божим і звинувачує її у помилках, ненажерливості та ідолопоклонстві. Ці дві Церкви легко розпізнаються і відрізняються одна від одної.
Іншими словами, головним питанням є: слово Бога чи слово людини!
Причиною чому саме це є ознаками поєднане з самою природою церкви. Церква побудована на заставинах апостолів і пророків, а Ісус Христос є наружним каменем. Іншої заставини бути не може—не для правдивої церкви! Якщо будувати церкву, то тільки на цих заставинах. А хто проповідує щось інше аніж чисте вчення Євангелії, будує не на цих заставинах; він будує на інших заставинах і будує суто людську установу. Христа радує кликати і будувати Його церкву через проповідування Слова. Люди можуть піднімати різноманітні заперечення проти проповідування і проповідей—як вони це роблять за наших часів. Вони можуть придумувати різні привабливі замінники замість проповідування чистого вчення Євангелії. Факт залишається фактом, що Христа радує збирати Його церкву через проповідування Слова! Ніхто не може змінити цього! Де проповідується Слово, там Христос; там голос Доброго Пастора; там вівці чують Його голос; там вони слідують за ним; там Він дає їм вічне життя! Ніколи не забувайте цього!
Пам’ятайте: церква потребує Христа! Тільки в живому зв’язку з Христом, церква є церквою і члени церкви володіють життям Христа. І єдиний контакт, який ми маємо з Христом живучи в цьому світі – через Його Слово (не слово людини), через Його Таїнства і через Його уряд і дисципліну. Де цього немає, там немає Христа. Де воно закорумповане, там я відокремлений від контакту з Христом, моїм Головою! В цьому полягає життєво-смертельна серйозність питання ознак правдивої церкви.
Легке Pозпізнання
Хоча на сьогоднішній день віруючий стоїть перед складною еклезіастичною сценою, різниця між правдивою і фальшивою церквою полягає у питанні легкого розпізнання. Наше Голландське Віровизнання наголошує це: “Тож за цими ознаками можна розпізнати справжню Церкву, і ніхто не має права відокремитися від неї.” І знову: “Ці дві [правдива і фальшива] Церкви легко розпізнаються і відрізняються одна від одної.”
Чому це правда?
По-перше, це правда, бо Бог дав нам чіткий і надійний стандарт за яким можна впізнати і відрізнити правдиву церкву. Цей стандарт це – Слово Бога. Це Слово Бога є чітким, виразним, таким, що найпростіша дитина Бога може розуміти і відрізняти правду Євангелії. У світлі цього Слова найпростіша дитина Бога може розрізнити правду від брехні. Слово Бога – недвозначне: воно не здатне на два значення. Воно не вчить, наприклад, що Бог любить всіх людей і що Він не любить всіх людей, або що Христос помер за всіх людей і що Він помер тільки за вибраних. Слово Бога є дуже виразним щодо правди і брехні. Це є об’єктивною причиною чому можливо відрізнити, коли церква починає відхилятися у напрямку неправдивої церкви і чому можливо відрізнити, коли церква починає відхилятися у напрямку неправдивої церкви і чому можливо відрізнити, коли та первинна ознака проповідування чистого вчення Євангелії є недостовірною. Ми маємо надійний, об’єктивний довідник! І друга, суб’єктивна причина це те, що кожний віруючий, як член тіла Христового, має Духа: Духа Христа, Духа церкви, Духа правди, Духа мудрості і розуміння, Духа розпізнання. З цим Духом і у світлі Його Слова віруючий може бачити церковну картину сьогоднішнього дня і може легко розрізнити правдиву церкву від неправдивої.
У світлі цих ознак, вищевказана церковна картина, сьогодні, є негативним, жахаючим відступництвом від правди. Не потрібно бути далекоглядним, щоб побачити це. Погляньте на Реформовану сцену, на тих, хто класифікується за їх належністю до традиції Реформації. Існує величезне доктринне відступництво, часто з зовнішністю теологічної свободи: всякі типи помилок зносяться і проходять непокараними і без догани, а те, в що завжди вірили наші батьки злегка відкладається в сторону. Існує відступництво і у проповідуванні: проповідування як проголошення чистого вчення Євангелії, пояснювальне проповідування стає рідшим і рідшим. Тематичне проповідування, моралізм, соціальна Євнгелія стали замінниками. Крім того, люди втомились від проповідування і займають себе винахідництвом нових і привабливих замінників замість простого і чистого проповідування Слова Божого – служення хіппі, діалоги, драми, сучасне літургійництво і всякі нові і різні речі, які можна тільки собі уявити.
Також, зявилось вторгнення вселенського розвитку, за рахунок справжньої єдності і за рахунок правди Євангелії. Або помітним є сучасне прагнення до так-звaної “де-інституціоналізації” церкви: церква повинна розломатись від встановленої форми, церква повинна “бути там, де є рух,” наголос ставиться на “діях” скоріше аніж на “вірі.” Коротше, сьогодні існують всякі типи приспособлінь і пристосувань, які мають одну мету: зробити церкву відповідно до людини і щоб вона приносила задоволення людині.
Наряду з усім цим, є занепад і деградація у самих стандартах Християнського життя. Ключі від царства більше не вживаються, або вони повністю спотворені. Незважаючи на вимоги віри і покаяння, на чесність у вченні і житті, кожного легко приймають у члени церков. Господній стіл відкритий для всіх і таким чином є зневаженим. Господній день зневажається. Церковні сидіння стають порожніми. Члени церкви шукають задоволень в інших місцях. Вони стають друзями світу, співаючи, танцюючи і бенкетуючи зі світом, розмовляючи, поводячись і виглядаючи як світ. Християнська мораль і чистота згідно з заповідями Господа стали старомодними і ця диявольська ситуація відкрила собі дорогу в церкву. Церква і світ, віруючий і невіруючий, світло і темрява, Христос і Белійар зведені, щоб йти рука в руку майже в кожній сфері людського життя. В більшості, те, що називає себе церквою сьогодні, представляє ніщо не інше як сумну карикатуру святої соборної церкви Христа.
Усі ці явища розвинулись поступово, майже крадькома, але особливо в останні роки з швидко зростаючим темпом. Такою є і сумна реальність сьогодні в церквах під імям Реформованого переконання!
Одночасно, не забувайте, що правдива церква теж є присутня в світі. І її легко відрізнити, відрізнити за її характерними ознаками!
Де вона?
Ми в Протестантських Реформованих Церквах стверджуємо і свідчимо, що ми представляємо цю правдиву церкву, представляємо найчистіше втілення тіла Христа на землі. Ми робимо це ствердження з покірністю, без хвастощів, без “святіший-аніж-ти” відношення, з покірливим визнанням, що ми ті, хто ми є тільки через суверенну благодать Бога. Але ми даємо це свідчення без коливань. Ви можете відрізнити і перевірити це за ознаками церкви. І не є вражаючим те, що, щоб наші опоненти не казали і далі не кажуть про нас—загальновідомо, що багато негативного було сказано—вони не можуть заперечити, що ці ознаки є присутніми в Протестантських Реформованих Церквах? Вони не можуть сказати, що в Протестантських Реформованих Церквах, відповідно до стандарту Священного Письма і віровизнань, не проповідується чисте вчення Євангелії. Хоча ми і маленькі, з благодаті Божої ми проповідуємо чисте вчення Євангелії, бездоганно виконуємо Таїнства і чітко застосовуємо Християнську настанову.
Покликання Дотримання Ознак
Що задіяно у наше покликання дотримуватись і застосовувати перевірку цих ознак? Коротко розглянемо наступне:
- Вірна церква повинна не тільки міцно тримати те, що вона має, але й зростати в знанні, ставати сильнішою в правді, зростати в правді і таким чином ставати міцнішою у Христі. Крім того, церква повинна вірно навчати заповітне потомство, майбутню церкву у вірі Євангелії, щоб Божі діти не були знищенні через недостачу знань. Більш того, вірна церква повинна завжди бути на варті проти ворога. Це є покликанням вартових на стінах Сиону, перш за все; але воно і є покликанням усього зібрання з ними.
- Яким є покликання відходящої (від правди) церкви? Тим покликанням, при першому знаці відходу і невірності – не тоді, коли та церква вже відійшла пару кілометрів дорогою неправди, що історично завжди було надто пізно – є єдине слово: покаятись! Потрібно лише прочитати Господні листи до сімох церков у Об’явленнях Івана Богослова 2 і 3, щоб підтвердити це.
- Яким є покликання вірної церкви по відношенню до невірної? З семи азійських церков, дві були без доган; три відходили у різних відношеннях; а дві були майже мертві. Що повинні робити вірні церкви по відношенню до тих, що відходять? Вони не повинні залишати чи ігнорувати їх; звичайно, вони не повинні змішуватись з ними чи ставати неправдивими як вони. Їх покликання, перш за все, залишатись вірними; і по-друге, яким би неприємним це не було для невірних, закликати решту до покаяння! І якщо це не спрацьовує, вони повинні покликати залишок вірних від’єднатись від зрадницької церкви. Чи не так само поступає сам Господь Христос?
- Що стосується дитини Божої, то її найважливіший обовязок – знайти і приєднатись до правдивої церкви. Віруючий повинен стати духовно спорядженим, готовим і ретельно встановленим в знанні правди і Слова Божого. І з ніякої причини не повинен він відвертатись від його священного покликання шукати правдиву церкву. Це може викликати різні практичні проблеми. Це може стати проблемою, коли з’являються нові млжливості для працевлаштування, які закриються для вас, коли ви наполягатимете на приєднання до правдивої церкви. Або, для молодих людей це може викликати проблеми в час залицяння, якщо вони наполягатимуть, що “церковне питання” має приоритет. В загальному, наполегливість на пошуку правдивої церкви часто викликає докори, зневагу і ігнорування церкви і світу. Але пам’ятайте: не соромно бути зневаженим заради вірності Слову Бога і любові Його Сиону! І: ярмо Ісуса любе, а тягар Його легкий! Нехай ваша позиція буде такою як в Псалмі 137: “Поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!”
- Для індивідуальної дитини Бога, коли вона зіштовхується з корупцією в церкві, це покликання означає, що вона повинна боротись за реформацію. Вона повинна діяти або спільно з установою її церкви, або у протесті проти неї. Але реформація є її священним обов’язком! Більш того, якщо протест не спрацьовує і плотський елемент переважає в церкві і спілка не хоче слухати, її покликання не протестувати безкінечно і в той самий час оплакувати фіаско протесту. В такому випадку, її обов’язок реформації означає, у послусі волі Бога, що вона повинна від’єднатись і започаткувати церкву заново, якщо необхідно.
Це дуже болюче і дуже серйозне питання, крок, що не повинен братись до уваги з якигось плотських причин. Але заради Христа, заради правди, заради Сионової любові, якщо вона поставить Єрусалима над радість найвищу її, вона це зробить. Вона відмовиться сприяти неправдивій церкві і буде шукати і приєднається до правдивої церкви.
Завжди ми покликані бути вірними до смерті і для того маємо обіцянку Господа: “Я тобі дам вінця життя!”
За іншими матеріалами українською натисніть тут.
Для доступа к другим материалам на рус. языке, щелкните здесь.
